Кабінет психолога

Практичний психолог: Ткаченко Людмила Миколаївна, спеціаліст І категорії.

Спеціальність: дошкільне виховання

Кваліфікація: вихователь дітей дошкільного віку, організатор дошкільного виховання, викладач психолого-педагогічних дисциплін у ВНЗ I-II рівнів акредитації.

Педагогічний стаж : 15 років

e–mail: tlm73@ukr.net                                                     

Тел.роб: 304-299 

 

Нормативно правова база практичного психолога

• Етичний кодекс психолога
• Етичний кодекс спеціаліста з соціальної роботи
• Конституція України
• Закон України про освіту
• Закон України про дошкільну освіту
• Конвенція ООН про права дитини
• Наказ МОНУ від 22.05.2018 р.№ 509 “Про затвердження Положення про психологічну службу у системі освіти України”
• Положення про психологічну службу системи освіти
• Указ президента України “Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей”
• Закон України “Про охорону дитинства”
• Закон України «Про звернення громадян»

Дні тижня	Інтервали робочого часу
Понеділок	7.30 – 15.45
Вівторок	методична робота
Середа	7.30 – 15.45
Четвер	8.00 – 16.15
П’ятниця	9.45 – 18.00

•                                                              

• ЗБИРАЄМОСЯ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА

  1. Батькам необхідно обрати заклад дошкільної освіти (далі- заклад);
  2. Відвідати заклад і дізнатися у директора про наявність вільних місць і умови зарахування дітей.
  3. Прийом   дітей   до   закладу дошкільної освіти загального розвитку здійснюється  керівником  протягом  календарного  року на підставі:
  • заяви батьків або осіб, які їх замінюють;  
  • медичної довідки про стан   здоров’я   дитини   з  висновком  лікаря, що  дитина  може відвідувати  заклад дошкільної освіти;  
  • довідки  дільничного лікаря  про  епідеміологічне  оточення;
  • свідоцтва про народження.

  Для  прийому дітей до спеціального закладу дошкільної освіти (групи), а також для прийому дітей з особливими освітніми потребами в  інклюзивні  групи  додатково  подається:

  • висновок  психолого-медико-педагогічної   консультації або інклюзивно-ресурсного центру;
  • направлення місцевого органу управління освітою;  
  • індивідуальна  програма  реабілітації  для дітей  з  інвалідністю.

  Для  прийому дітей до санаторного закладу дошкільної освіти (групи) додатково  подається:

  • довідка територіального  лікувально-профілактичного     закладу     чи тубдиспансеру;
  • направлення місцевого органу управління освітою.

  Питання про відвідування закладу дошкільної освіти дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно наказу Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002  № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу».

  За наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка із висновком лікарсько-консультативної комісії, у якому зазначено, що дитина може відвідувати заклад дошкільної освіти, керівник зобов’язаний прийняти дитину до садочка.

  Під час прийому дитини до закладу дошкільної освіти, керівник   зобов’язаний   ознайомити   батьків  або  осіб,  що  їх замінюють, із статутом дошкільного закладу, іншими документами, щорегламентують його діяльність.

  КИМ ЗАПРОВАДЖУЄТЬСЯ ЕЛЕКТРОННА ЧЕРГА?

  Відповідно до пункту 2 статті 19 Закону України «Про дошкільну освіту», функціонування закладів дошкільної освіти, зокрема, створення умов для здобуття дітьми дошкільної освіти, належить до повноважень органів виконавчої влади та місцевих органів самоврядування.

  Питання щодо розроблення та  впровадження  програми електронної  реєстрації  дітей  у заклади дошкільної освіти належить до компетенції  місцевих органів управління освітою.

  ЯКА ПРОЦЕДУРА ЕЛЕКТРОННОГО ЗАПИСУ В САДОЧОК?

  Нині активно діє електронна система запису.

  Передусім батькам необхідно обрати заклад.

  Після того, як батьки зареєстрували дитину в електронній системі (дозволяється обирати від 1 до 5 дитсадків одночасно), їм відкривається вільний доступ до черги і вони можуть відслідковувати своє просування у цій черзі.

  Метою створення такого реєстру є зниження корупції в дошкільних закладах.

  ЯК СКОРИСТАТИСЯ ЕЛЕКТРОННОЮ ЧЕРГОЮ?

  Необхідно пройти online-реєстрацію на сайті – обрати вільний садочок та заповнити форму. Для міста Києва актуальне ось це посилання для  online-реєстрації.

  При реєстрації вказати: ім’я та прізвище дитини, дату народження, серію та номер свідоцтва про народження, контактний телефон одного з батьків, один-п’ять бажаних дошкільних навчальних закладів. Далі натиснути “Подати заявку”.

  Якщо реєстрація заявки успішна – встановлюється статус “Зареєстровано в черзі”; дату та час реєстрації не можна буде змінити за жодних умов.

  Якщо є вільні місця, то статус реєстрації зміниться на “Є можливість зарахування”, і буде запропоновано місце в обраному садочку або іншому закладі вашого мікрорайону, району тощо.

  Батькам слід постійно відслідковувати статус, і в разі його зміни (про що буде надіслано повідомлення на електронну адресу) упродовж 30 днів подати необхідні документи для вступу. В іншому випадку черга автоматично скасовується.

  До слова, зважаючи на складну ситуацію з дитсадками, в чергу можна ставати навіть з моменту народження дитини. Однак лише в тому випадку, якщо батьки впевнені, що не змінюватимуть своє місце проживання. В іншому разі таке рішення буде недоцільним.

  ЧИ ВАРТО СТАВАТИ В ЧЕРГУ ОДРАЗУ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ?

  1. Не обов’язково, адже законом таке не передбачено.
  2. Бажано, оскільки збільшується можливість отримати місце в дитячому садку та зекономити час, сили та нерви батьків.

  ЯКІ Є ПІЛЬГИ ДЛЯ ВСТУПУ В САДОК?

  Перш, ніж ставати в чергу, варто подивитися перелік пільг при запису до дитячого садочка. Місцева влада може встановлювати додаткові пільги.

  Якщо дитина потрапляє під якусь пільгу, але в дитсадку зараз зайняті всі місця, то дитину направляють в інший садочок зі збереженням цієї пільги.

  ЩО РОБИТИ, ЯКЩО МІСЦЬ НЕМАЄ?

  Не влаштовуйте скандалу – зберігайте спокій та розсудливість. Для початку з’ясуйте у співробітників, з якої причини відсутнє місце, та запитайте, як вам вчинити, щоб місце все-таки з’явилося.

  Рекомендуємо отримати письмову відмову у прийнятті дитини до садочка. Цю відмову ви можете отримати від керівника. Зібравши всю інформацію, зверніться в управління освіти – там зобов’язані допомогти вам розібратися.

  Відрахування вихованців із закладу освіти

  Із закладу освіти відраховуються вихованці з таких причин:

  1.  за заявою одного з батьків дитини;
  2.  досягнення вихованцем повних 7 років станом на 01 вересня (8 років – у вихованців закладів освіти компенсуючого типу та дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних або спеціальних групах), що передбачає його відрахування до 31 серпня поточного року;
  3. зарахування вихованця до закладу загальної середньої освіти для здобуття початкової освіти, що передбачає його відрахування (за бажанням батьків) до 31 серпня поточного року;
  4. переведення вихованця до іншого закладу освіти;
  5.  на підставі медичних протипоказань для подальшого перебування дитини у закладі освіти;
  6.  у разі невідвідування дитиною закладу освіти протягом двох місяців поспіль без поважних причин протягом навчального року.

  Забороняється відрахування вихованця із закладу освіти з інших підстав, не визначених цим Порядком.

  Вихованці старшого дошкільного віку, які здобувають дошкільну освіту у закладі освіти та на початок оздоровчого періоду є такими, яких зараховано до закладу загальної середньої освіти для здобуття початкової освіти, за бажанням їх батьків можуть продовжувати відвідувати заклад освіти до кінця оздоровчого періоду.

  У разі відрахування вихованця з причин, керівник закладу освіти зобов’язаний письмово із зазначенням підстав повідомити про відрахування вихованця одного з батьків не менш як за 10 календарних днів до відрахування.

  Контроль за дотриманням керівниками закладів освіти вимог цього Порядку здійснює орган, у сфері управління якого перебуває відповідний заклад освіти.

  Дитину можуть відрахувати з дитячого саду в наступних випадках (постанова Кабінету Міністрів від 12.03.2003 р №305 «Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад»):

  • за бажанням батьків;
  • на підставі медичного висновку про стан здоров’я дитини, що виключає можливість подальшого перебування дитини в дошкільному навчальному закладі даного типу;
  • в разі несплати без поважних причин батьками плати за харчування дитини протягом двох місяців.

  Завідуюча дитячим садком повинна письмово повідомити батьків про відрахування дитини не менш ніж за 10 календарних днів. Безпідставне відрахування дитини забороняється.

  Якщо ж дитину виключили не на підставі медичного висновку, а за рішенням завідуючі – потрібно звернутися в районне управління освіти зі скаргою на неправомірні дії адміністрації дошкільного навчального закладу. У разі якщо заходи не прийняті і винні не притягнуті до відповідальності, потрібно скаржитися в Міністерство освіти, прокуратуру, суд або Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України.

  Є прецеденти, коли батьки інших дітей подають колективну заяву з проханням про відрахування агресивного вихованця, дітей з аутичними проявами, або розумово неповноцінної дитини, мотивуючи своє прохання тим, що «незвичайний» малюк погано впливає на дитячий колектив. На підставі такого прохання ніхто не буде відраховувати вихованців з дошкільного закладу.

  Українська дошкільна освіта взяла курс на інклюзивне навчання в одному колективі звичайних дітей і дітей з особливостями розвитку, тому такі малюки мають рівні права з іншими вихованцями дитячого садка.

  Що робити, якщо дитину вирішили виключити з дитячого садка?

  Батьків, дитину яких виключають з дитячого садка, завідувачка ДНЗ попереджає про це в письмовій формі. Термін, протягом якого діє попередження, зазвичай дорівнює 7-10 дням. Якщо підставою для виключення служить несплата харчування дитини, слід протягом тижня погасити борг.

  Якщо під час прийняття рішення завідуючої про відрахування дитина перебуває на лікарняному, у відпустці разом з батьками, проходить санаторно-курортне лікування, її не можна відраховувати з дитячого садка.

  Як бути, якщо дитину відрахували з дитячого садка?

  Краще не допускати виникнення подібної ситуації, але якщо вона виникла, слід уважно вивчити постанову Кабінету Міністрів від 12.03.2003 р №305 «Про затвердження Положення про дошкільний навчальний заклад». Там прописані всі причини, що ведуть до виключення вихованців.

  При незаконне відрахування слід звернутися зі скаргою в Міністерство освіти, прокуратуру, суд або Уповноваженого з прав людини при Верховній Раді України. У скарзі потрібно детально описати ситуацію, приклавши копію розпорядження завідуючої ДНЗ про відрахування, зареєструвати свою скаргу, отримати другий примірник з відміткою про реєстрацію.

  Іноді відрахування вихованця проводиться на підставі відмови його матері робити щеплення малюку відповідно до календаря вакцинації. Це відрахування неправомірно, так як держава прописує право на добровільну вакцинацію дітей і дорослих. З цього правила є винятки, що дозволяють тимчасово відсторонити нещеплену дитину на період епідемій або масованого інфекційного захворювання.

  У будь-якому випадку, якщо дитині в ситуації відрахування було завдано моральну шкоду, її батьки можуть вимагати в суді грошову компенсацію від адміністрації дитячого садка.

   

  Супровід новоприбулих дітей

  У технології супроводу новоприбулих дітей «Сходинками адаптації» були враховані зазначені періоди адаптації. Окрім цього ми спостерігали й аналізували поведінку дітей ясельної групи, що дозволило виокремити й описати етапи адаптації дітей раннього віку до ДНЗ, характерні для більшості малят.

  На першому етапі майже у всіх дітей спостерігаються ознаки нестабільності в емоційній сфері, психологічний дискомфорт. Мабуть, немає жодного малюка, який не страждав би через роз­луку з рідними. Діти відмовляються від спілкування, іграшок, хворобливо реагують на розставання з батьками — плачуть, роз­лучаючись і зустрічаючись із ними. У групі поводяться неспокій­но, часто вередують, постійно запитують про маму, просяться додому, можуть відмовлятися від їжі; буває так, що дитину нічим не можна заспокоїти. Заняття і групові ігри, організовані вихователем, дітей не цікавлять, вони не зауважують яскравих іграшок, які знаходяться у групі, віддаючи перевагу своїй улюб­леній іграшці, принесеній із дому. До однолітків і вихователя ставляться байдуже або стороняться їх.

  На другому етапі діти з безлічі незнайомих дорослих виділя­ють для себе вихователя. Вони починають реагувати на ласку і пропозиції погратися, звертаються до нього за допомогою і підтримкою, якщо виникають труднощі при виконанні ре­жимних процедур або якщо щось не виходить. Малюки хочуть, щоб вихователь їх утішив, коли вони сумують за домівкою і за мамою: діти прагнуть постійного фізичного контакту, хочуть отримувати увагу й ласку, позитивну оцінку своєї діяльності, впевненість у тому, що батьки все-таки прийдуть. Дитина може постійно ходити за вихователем, який підбадьорює дитину, за­певняє її, що мама обов’язково прийде, залучає малюка до своїх справ — просить допомогти прибрати іграшки або принести книжку, щоб почитати її з іншими дітьми. Як правило, діти охоче виконують такі прохання.

  На третьому етапі діти починають користуватися іграшками, що є у групі, досліджувати незнайомі предмети й навколишнє оточення. Малюки активно привертають увагу вихователя, прагнуть залучити його до своєї діяльності, якщо виникають труднощі під час гри, звертаються за допомогою, відгукуються на пропозиції погратися разом. На даному етапі діти включа­ються у групові рухливі ігри й заняття.

  На останньому етапі малюки починають цікавитися іншими дітьми, потребують спілкування з ними, прагнуть привернути до себе увагу товаришів, утримати її, посміхаються при зу­стрічі з ровесниками, заглядають в очі, пропонують іграшки. Діти починають гратися з однолітками, емоційно висловлюють­ся, кривляються, наслідуючи інших, отримуючи задоволення від таких забав. З’являються вибіркові симпатії до певних дітей. Малюки починають помічати смуток, радість інших дітей, емо­ційно співпереживають, якщо комусь боляче.

  Зазначені періоди адаптації проходять усі, хто прийшов у дитячий садок, але тривалість етапів у кожного інша. Дитина швидко й безболісно може адаптуватися до ДНЗ, а може надовго зупинитися на певному етапі.

  Ступені адаптації

  Залежно від тривалості адаптаційного періоду та поведінки дитини можна виділити різні ступені адаптації малюка до до­шкільного закладу.

  Легка (фізіологічна, природна) адаптація — поведінка дитини нормалізується протягом 10—15 днів. Дитина вливається в но­вий колектив безболісно, їй там комфортно, вона не влаштовує істерик, коли йде в дитячий садок. Такі діти, як правило, рідко хворіють, хоча в період адаптації «зриви» все ж таки можливі.
  Середня адаптація — поведінка дитини нормалізується протя­гом 15—30 днів. Малюк худне, хворіє, але не важко, без усклад­нень; більш-менш терпимо переносить «походи» в дитячий садок, може інколи недовго поплакати. Як правило, у цей час захворювань уникнути не вдається
  Важка патологічна адаптація — триває від 2 місяців і більше. У цей період у дитини спостерігаються погіршення апетиту, аж до повної відмови від їжі, порушення сну і сечовипускання, різкі перепади настрою, часті зриви й вередування. Крім того малюк дуже часто хворіє (хвороба нерідко пов’язана з неба­жанням дитини йти в дитячий садок). Такі діти в колективі відчувають себе невпевнено, майже ні з ким не граються.^

  Причини важкої адаптації

  Причинами важкої адаптації до умов дошкільного закладу можуть бути:

  Несформованість позитивного настановлення на відвідування дошкільного закладу (буває, що діти взагалі нічого не знають про життя в дитячому садку, про те, що там на них чекає). Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування щодо майбутніх змін. Досить часто батьки співчутливо ставляться до того, що малюк має йти у дитсадок. Унаслідок такого ставлення дитина починає страждати, капризувати, відмовляється відвідувати ДНЗ. А інколи батьки навіть залякують дитину дитячим закладом. Важливо зазначити, що період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихователя, тому батьки мають позитивно налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.

  2. Несформованість навичок самообслуговування. Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути малюка, сповільнюючи таким чином формування в дитини необхідних практичних умінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу, почувають себе безпорадними та самотніми — вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом.
  3. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками. Унаслідок цього з’являється недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.
  4. Відчуття дискомфорту, якщо режим удома і в садочку кардинально 
  5. відмінний у часі та послідовності.

  Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів дошкільного закладу. Врахування специфіки адаптаційного періоду допоможе не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі. Адже характер пережитих емоційних станів у ранньому віці впливає на успіхи й невдачі не тільки найближчого періоду шкільного життя, а й дорослого життя в майбутньому, оскільки емоційна пам’ять фіксує позитивний чи негативний досвід у тих уявленнях, образах та цінностях, що визначають стосунки дитини зі світом.

  Вікові особливості дітей дошкільного віку

  ДВА РОКИ

  

  Зверніть увагу, що в цьому віці багато малюків ще безстрашні. І при цьому не вміють розраховувати сили. Тому за своїм непосидою потрібно пильнувати.

  Дворічний малюк:

  • Ходить по сходах вгору і вниз
  • Танцює, зберігаючи почуття ритму
  • Ловить і кидає м’ячик
  • Малює лінії вертикальні і горизонтальні
  • Перегортає сторінки книжок

  Щодо психоемоційного розвитку та мовлення, то у 2 роки дитина:

  • Ставить перші запитання
  • Формулює думки реченнями з 1-2 слів
  • Копіює дорослих
  • Грає в ку-ку і піжмурки
  • Може зрозуміти «над» і «під»
  • Називає своє ім’я
  • Просить допомоги у дорослих, якщо щось не виходить
  • Називає знайомі предмети
  • Спілкується з іншими дітьми на майданчику

  Культурно-гігієнічні навички дворічної дитини:

  • Чистить зуби під наглядом дорослого
  • П’є з чашки
  • Самостійно їсть або хоча б тримає ложку
  • Знімає рукавиці
  • Одягає і знімає шкарпетки, штани / спідницю
  • Намагається самостійно взувати взуття на липучках

  У віці двох років малюки вже добре збирають пірамідку, будують вежі з кубиків і складають їх у «поїзд», освоюють перші рольові ігри з ляльками. Відкривають і закривають двері. Зазвичай вже знають 5-6 кольорів і добре сортують предмети за кольорами та розмірами. Знають основні геометричні фігури (коло, квадрат, трикутник). Деякі вже складають пазли з 4-5 деталей. Використовують іграшки за призначенням, наприклад, щоб зателефонувати – беруть телефон, а не ліхтарик. Можуть виконати прохання з 3 дій: підійди, візьми книгу, відкрий книжку.

  ТРИ РОКИ

  
  Кожна дитина індивідуальність, тому порівнювати її з іншими дітками часто не має сенсу. Адже вона росте за власною «програмою»! Проте є загальноприйняті показники розвитку дитини у 3 роки, на які може орієнтуватися мама

  Запам’ятайте, поняття «норма» означає лише середній показник, така собі температура у лікарні. Якщо малюк не робить щось зі списку того, що повинна знати і вміти дитина, або погано справляється з одним із завдань, не поспішай панікувати! Цілком можливо, через кілька днів він здивує тебе саме цим умінням. А поки зверніть увагу на ці орієнтири – показники розвитку дитини у 3 роки.

  Як і раніше, дітки в цьому віці розвиваються стрибкоподібно. Вони страшенно непосидючі і стають допитливими. Криза дитини 3 років часто застає зненацька батьків, але це лише свідчення невідповідності можливостей і бажань чада.

  Мовні навички

  Дитина у 3 роки вже накопичила пристойний словниковий запас: 500 слів у неї є для активного використання. Вона будує з них речення, вже використовує складні, найчастіше правильно відміняючи і змінюючи слова в них. Багато діток не вимовляють складні для них звуки «р» і шиплячі, зате можуть вставити в мовлення прийменники і підтримати діалог. Що ще повинна знати і вміти дитина?

  • Запам’ятовувати короткі віршики
  • Називати своє ім’я з прізвищем та імена батьків
  • Вживати близько 5 слів у реченні
  • Бути знайомою з антонімами (великий-маленький), одниною і множиною, прикметниками

  Навички мислення у дитини 3 роки

  Малюк входить у вік чомучки, досліджує світ, намагається пояснити його причинно-наслідковими зв’язками. Показники розвитку дитини у 3 роки також включають її вміння справлятися з маленькими пазлами і пірамідками, розрізняти кольори і форми, згадувати недавні події.

  Рухові навички і моторика

  Кіндер пробує свої сили у творчості: вправляється з ножицями і мозаїкою, справляється з нанизування намистин або гудзиків на нитку. А ще він стає справжнім маленьким ураганом: бігає, стрибає на одній нозі, катається з гірки, штовхає м’яч … Що ще повинна знати і вміти дитина трилітка? Ходити на носочках і задом наперед, а ще кататися на триколісному велосипеді.

  Побутові навички

  Прагнення до незалежності та самостійності у дитини 3 років дуже типове. Як кажуть американці, monkeys see monkeys do – тобто твоя крихітка старанно вчиться всьому в батьків. Зазвичай він може впоратися з такими завданнями:

  • помити і витерти руки
  • їсти ложкою і навіть виделкою
  • розстебнути ґудзики
  • зняти взуття, куртку і шапку
  • знайти свій одяг у шафі, відрізнити зад і перед у ньому

  Криза дитини 3 років: я сам!

  Малюк перестає слухатися, може ігнорувати прохання батьків. За цим психологи просять побачити не розпещеність, а бажання самостійності. Що повинна вміти дитина у 3 роки – сказати «ні», показати дорогу до садочка чи магазину, замінювати «ми» на «я». Виховання дитини у 3 роки вимагає від батьків гнучкості і мудрості.

  Що повинна вміти дитина у 4 роки?

  

  Це питання задають собі всі батьки, коли малюк підбирається до чотирирічного віку. Давай розберемося з навичками, знаннями та вміннями карапуза цього віку разом. Але спочатку, як завжди, нагадаємо: твій малюк індивідуальний, він росте і розвивається у своєму темпі та ритмі. Є лише деякі «точки опори» для батьків, що дають зрозуміти, чи все в порядку і чи не потрібно звернутися до фахівця.

  Що має знати дитина у 4 роки

  Ваш малюк у віці 4 роки вже може вести розмови, відповідає на запитання логічно і використовує складні конструкції речень. Він точно знає чотири кольори і три геометричних фігури: червоний, зелений, синій, жовтий, коло, квадрат, трикутник. Його вимова чітка, все менше слів з «власного» мовлення. Малюк уже знає 4-5 букв і, можливо, намагається писати своє ім’я або короткі слова.

  У цьому віці дитина знає послідовність дій у режимі дня, розуміє, що означає після сніданку, обіду або вечері. Вона вимоглива до батьківської уваги, любить проводити час з мамою і татом максимально якісно. Малюк уже може запам’ятати і виконати 3-4 складні прохання одне за одним: допий чай, почисти зуби і візьми з полиці улюблену книгу для читання на ніч.

  Зараз саме час вивчити з дитиною номер телефону батьків, адресу, прізвища та імена батьків і важливих людей, до яких можна звернутися за допомогою. Почни вчити з малюком основи безпечної поведінки.

  Навички дитини у 4 роки

  Малюк у 4 роки володіє наступними руховими і соціальними навичками:

  • стоїть на одній нозі;
  • стрибає;
  • перекидається;
  • самостійно їсть;
  • будує вежу з кубиків;
  • малює фігуру людини;
  • крутить педалі велосипеда;
  • вміє ходити назад;
  • бігає по сходах;
  • одягається і роздягається без допомоги;
  • грається з іншими дітьми і заводить друзів;
  • активно фантазує;
  • у нього є явні вподобання в людях;
  • вміє висловлювати гнів словами, а не фізично.

  Приводами для занепокоєння в 4 роки можуть послужити небажання залишатися з кимось, крім мами, часта агресія або занадто сильна сором’язливість, відсутність зорового контакту, нерозуміння різниці між реальністю і фантазією, невміння виражати емоції. Все це повинно стати причиною уважніше придивитися до дитини і, за необхідності, проконсультуватися з фахівцями: неврологом, психологом.

  Вашій дитині виповнилося п’ять років?

  

           Що у цьому віці повинні вміти діти? На що в їхньому розвитку і навчанні варто звернути пильну увагу?

  Вашому маляті вже виповнилося п’ять років і тобі цікаво, якими навичками та вміннями повинна володіти дитина цього віку? Зверніть увагу, що ми даємо лише деякі «маячки», за якими ви зможете визначити рівень і темп розвитку своєї дитини. Якщо у Вас є якісь підозри, що малюк розвивається дуже швидко або занадто повільно, звернися з цим питанням до педіатра або дитячого невролога.

  Зараз настав дуже важливий вік, коли зазвичай починається активна підготовка до школи. Потрібно не упустити шанс і дати малюкові стільки інформації, скільки він готовий прийняти, не втративши при цьому інтересу до навчання. З іншого боку, в фазі активного росту потрібно дуже дозувати навантаження, щоб не викликати перевтому дитячого організму.

  У п’ять років малюк має володіє такими навичками, що стосуються уваги:

  • вміє знаходити відмінності на картинках;
  • копіює рух;
  • змальовує візерунок;
  • може зосередитися на 15 хвилин, виконуючи завдання;
  • успішно грає в ігри на швидкість реакції й уважність.

  П’ятирічний малюк трохи знає математику:

  • рахує до десяти, знає знаки додавання, віднімання, рівності;
  • вміє ділити на рівні частини предмети;
  • може порахувати у зворотну сторону;
  • знає назви днів тижня і місяців;
  • вміє додавати і віднімати одиницю.

  У п’ять років дитина щосили тренує пам’ять:

  • запам’ятовує чотиривірші, лічилки, скоромовки;
  • запам’ятовує римовані фрази з 6-7 слів;
  • розповідає і переказує прочитані книги;
  • знаходить зайве у списку предметів;
  • розповідає послідовність подій, режиму дня.

  Дрібна моторика п’ятирічної дитини:

  • використовує різну силу натиску на олівець, фломастер, пензлик;
  • розфарбовує, не виходячи за контури;
  • зображує предмети в зазначеній частині аркуша;
  • орієнтується в зошитах у лінієчку і клітинку.

  Розвиток мовлення п’ятирічної дитини:

  • утворює нові словосполучення: лялька з соломи – солом’яна лялька;
  • складає зв’язну розповідь за картинкою;
  • називає кількість букв / звуків у слові;
  • визначає наголос;
  • виразно читає вірші;
  • знає голосні та приголосні букви.

  Ваша дитина у 5 років повинна добре знати своє ім’я та прізвище, як звуть батьків і близьких людей, адреси, телефони. Зазвичай у неї вже є явні вподобання, хобі, захоплення у спорті, творчості, інтелектуальних заняттях.

  Шестирічки.

  

  Шестирічки активно готуються до школи. Це один із найнасиченіших періодів у житті кожної людини. Ви хочете знати, що повинна вміти дитина у віці 6 років? Ми розповімо про основні уміння, навички і знання. Ось тільки не забувай про те, що це середні значення, а ваш малюк – унікальний. Він може «не дотягувати» з якихось значень, а в інших перевершувати однолітків. І це нормально!

  Мислення: образне і логічне

  • адаптується в незнайомому місці;
  • може орієнтуватися на місцевості;
  • вміє визначати час за цифровим табло і циферблатом;
  • знаходить 10 і більше відмінностей між малюнками;
  • має початкові знання географії, називає столиці деяких країн, вміє утворювати назву народу від назви держави;
  • копіює друковані літери;
  • підбирає однорідні слова;
  • знаходить зв’язки в оточуючих явищах;
  • шукає зайві й однакові характеристики предметів;
  • робить свої висновки з почутого.

  Знання математики:

  • рахує до 10 і назад;
  • називає кількість предметів, якщо їх не більше 10;
  • порівнює більше-менше предметів;
  • знає геометричні фігури, знаходить їх у навколишньому світі;
  • вирішує прості приклади на додавання і віднімання предметів.

  Світ і людина. Що знає 6-річна дитина про навколишній світ:

  • називає навколишні предмети, побутові та на вулиці;
  • за описом може вгадати будь-яку звичну річ;
  • називає більшість тварин і птахів;
  • розрізняє дерева, чагарники, знає їх назви і може показати на зображенні та на прогулянці;
  • знає назви днів тижня, місяців, часу доби.

  Увага і пам’ять

  • концентрує увагу на 20-25 хвилин;
  • для відпочинку між заняттями потрібно 5-10 хвилин;
  • може запам’ятати віршовані рядки з 2-3 разів;
  • з названих 10 предметів повторить від 5 до 7 слів.

  Мовлення і словниковий запас:

  • знає всі букви і відрізняє їх від звуків;
  • використовує всі частини мови, складні речення;
  • підбирає синоніми;
  • регулює емоційне забарвлення у своєму мовленні, говорить виразно;
  • називає слова, що починаються з певної літери;
  • вимовляє всі звуки, в тому числі, р, л, шиплячі;
  • говорить монологи;
  • із задоволенням бере участь у діалогах;
  • описує те, що відбувається на вулиці / зображенні.

  Фізичний розвиток:

  • може пройтися по перекладині;
  • правильно тримає пензлик, ручку;
  • б’є по м’ячу, не промахуючись;
  • скаче на одній нозі більше 10 разів поспіль;
  • стоїть на одній нозі 30 секунд і довше;
  • ліпить із пластиліну складні фігури з дрібними деталями;
  • збирає сірники або крупинки рису по одній;
  • вирізає по контуру;
  • може скопіювати другу сторону симетричного малюнка.

  Батьки дітей або особи, які їх замінюють, мають право:

  • обирати дошкільний навчальний заклад та форму здобуття дитиною дошкільної освіти;
  • обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування дошкільного навчального закладу;
  • звертатися до відповідних органів управління освітою з питань розвитку, виховання, навчання та лікування своїх дітей;
  • захищати законні інтереси своїх дітей у відповідних державних органах і суді;
  • брати участь у покращенні організації навчально-виховного процесу в дошкільному закладі;
  • вносити добровільні благодійні внески по мірі потреб дошкільного закладу та можливостей батьків на покращення  харчування, навчально-виховного процесу, забезпечення належного санітарно-гігієнічного стану та зміцнення матеріально-технічної бази дошкільного навчального закладу.

  Батьки дітей або особи, які їх замінюють, зобов`язані:

  • виховувати у дітей любов до своєї держави, повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливого ставлення до довкілля;
  • забезпечувати умови для здобуття дітьми дошкільної освіти за будь-якої форми;
  • постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних задатків, нахилів та здібностей;
  • приводити дитину в дошкільний заклад чистою і охайною;
  • забезпечити дитину одягом та взуттям для проведення занять з фізкультури та музичних занять;
  • з метою охорони життя і здоров’я дітей не давати з собою в дошкільний заклад ліки, солодощі, різноманітні прикраси, гострі предмети;
  • особисто передавати дитину вихователю та забирати її з дошкільного закладу у вихователя не пізніше 18.00, не довіряючи її малолітнім дітям або стороннім людям;
  • приводити та забирати дитину тільки в тверезому стані, особам у стані алкогольного сп’яніння вихователь має право дитину не віддавати;
  • не палити на території дошкільного навчального закладу;
  • не заїжджати власним транспортом на територію дошкільного навчального закладу;
  • попереджувати конфліктні ситуації з працівниками дошкільного закладу та іншими батьками або особами, які їх замінюють;
  • не допускати нетактовної поведінки з дітьми, вихователями групи та іншими працівниками закладу;
  • щомісяця, не пізніше 10-ого числа поточного місяця, вносити плату за харчування дитини в ДНЗ в касу ОТГ;
  • до 8.30 повідомляти медсестру або вихователів дошкільного закладу про причини відсутності дитини по телефону або особисто;
  • дитина, яка не відвідувала дошкільний заклад 3 і більше днів повинна мати довідку від лікаря;
  • дотримуватись режиму дня дитини в дошкільному закладі і вдома;
  • сприяти вихованню у дітей культурно-гігієнічних навичок і спільно з ДНЗ проводити цю роботу;
  • сприяти вихованню у дітей свідомого ставлення до власного здоров’я і виховувати дитину у атмосфері здорового способу життя.
  • не одягати на дітей коштовних прикрас, так як заклад не несе відповідальності за них.

  Поради батькам майбутніх першокласників

  1. Радійте Вашій дитині!
  2. Розмовляйте з дитиною спокійним голосом. Для дитини Ви — зразок мовлення, адже вона вчиться мови, наслідуючи, слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина буде говорити так, як Ви. Малюк успішніше засвоює мову тоді, коли дорослі слухають його, спілкуються, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача Вас втомлює, якщо Ви поспішаєте, не за¬бувайте: терпіння, виявлене в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.
  3. Щодня читайте дитині. Розучуйте скоромовки, чистомовки.
  4. Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного спілкування поза сім’єю. Від рівня раннього мовленнєвого розвитку залежатиме подальший процес росту дитини в школі.
  5. Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки та любові.
  6. У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси. Поважайте її неповторність.
  7. Розвивайте основні лінії дошкільного дитинства — вмінняслухати, бачити, відчувати.
  8. Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки,аби їй було легше опановувати письмо. Для цього необхідно вчи-ти малюка вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення. Навчіть дитину зав’язувати та розв’язувати вузлики.
  9. Забезпечуйте можливості та умови для повноцінної гри. Гра — це провідна діяльність дошкільника. Л.С. Виготський відзначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання у школі».
  10. Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб вона механічно лічила до 100 і більше. Нехай рахує до 10-20, але особливо важливо розуміти і знати, з яких чисел складається 5 , а з яких — 7 тощо. Це є основою понятійного мислення, розуміння основ математики, а не механічного запам’ятовування.
  11. Працюйте над розвитком пам’яті малюка, його уваги, мислення. Для цього пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях.
  12. Запровадьте в сім’ї єдиний режим і дотримуйтеся його ви¬конання (обов’язково всі члени родини).
  13. Дитина повинна мати певне доручення і відповідати за його виконання.
  14. Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку малюка є спільність вимог до нього з боку всіх членів родини.

  Рекомендації психолога для батьків першокласників

  • Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового становища.
    • Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрінеться в школі. Поясніть їх необхідність.
    • Ваша дитина прийшла в школу, щоб вчитися, у неї може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
    • Складіть разом з дитиною розпорядок дня, стежте за його дотриманням. Не пропускайте труднощі, можливі у неї на початковому етапі оволодіння учбовими навиками. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, намагайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
    • Підтримаєте дитину в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна його похвалити.
    • Пам’ятаєте, що похвала і емоційна підтримка («Молодець!», «Ти так добре впорався!») здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення дитини.
    • Якщо вас щось непокоїть в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
    • Зі вступом до школи в житті вашої дитини з’явиться людина більш авторитетна, ніж ви. 
  • Пам’ятка батькам першокласника

  1.Підтримайте в дитині його прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість в його шкільних справах і турботах, серйозне відношення до його перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласникові підтвердити значущість його нового положення і діяльності.
  2. Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими він зустрівся в школі. Поясніть їх необхідність і доцільність.
  3. Ваш малюк прийшов у школу, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у нього може щось не відразу виходити, це природно. Дитина має право на помилку.
  4. Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.
  5. Не пропускайте труднощів, які можуть виникнути у дитини на початковому етапі навчання в школі. Якщо у першокласника, наприклад, є логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними на першому році навчання.
  6. Підтримайте першокласника в його бажанні добитися успіху. У кожній роботі обов’язково знайдіть, за що можна було б його похвалити. Пам’ятайте, що похвала та емоційна підтримка (“Молодець!”, “Ти так добре впорався!”) здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення.
  7. Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, його учбових справах, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або шкільного психолога.
  8. Зі вступом до школи в житті вашого малюка з’явилася людина авторитетніша, ніж ви. Це вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.
  9. Навчання – це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно міняє життя дитини, але не повинно позбавляти її різноманіття, радості, гри. У першокласника повинно залишатися досить часу для ігрових занять. 

  Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей.

  У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

  Фізичні навантаження

           Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження – фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому.

  Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему. Живопис Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив. Позитивні емоції

  З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: “Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров’я і подовжує життя”. Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.Музика Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

  Спілкування з природою

  Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій – відпочиньте з нею серед природи.

  Гра.

  Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку.    Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це та діяльність, без якої дитина шести років не може нормально жити і розвиватись.У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити умови, необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування.Тому доцільно батькам учнів першого класу подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час. Причому, чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.

  Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей, поведінку уявних персонажів, їх ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

  

   

  Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

  Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є добре ставлення батьків до дітей, розуміння їхнього внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але не дивлячись на це, можна дати деякі рекомендації з полегшення процесу адаптації дітей до школи:

  – повірте в унікальність та неповторність власної дитини, в те що Ваша дитина – єдина у своєму роді, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих.

  Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети.

  – надайте право їй прожити життя самій.

  – дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є.

  Спирайтесь на сильні сторони дитини.

  – не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

  – не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

  – в якості виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

  – намагайтесь, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність.

  – встановіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише самі основні на Ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах.

  – суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

  – не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями – це самий ефективний спосіб давати їй інструкції. У випадку непокори, батькам необхідно переконатись, що прохання відповідає віку і можливостям дитини.

  Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що достатньо ефективно, якщо дитина звикла реагувати на ввічливі прохання батьків. І лише тоді, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання. Немає потреби нагадувати, що покарання повинно відповідати вчинку, дитина має розуміти за що її покарали.

  Батьки самі вибирають міру покарання, але важливо зазначити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками каральна міра.

  

  Пам’ятайте:

  * Покарання – це моральний замах на здоров’я: фізичне і психічне.
  *  Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
  *  Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
  * Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилось. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!
  * Хоч би що там трапилось, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
  * Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.
  * Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчите краще розуміти один одного.
  * Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень.Допоможіть дитині навчитись вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей. Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості.         

  Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів. Існує термін “шкільна фобія”, тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків. Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюють у неї “навчальну фобію”. Як результат – у дітей виникають, невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

  Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це буде вимагати від батьків деякої зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків. Лікарі-педіатри сьогодні відмічають різке зростання у дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях.

  Для сучасної дитини стресовою ситуацією стає все те, що є буденним життям для дорослого, який не може або не бажає створювати спеціального режиму для ще незміцнілого організму. Сучасна література і практичний досвід психологів вказує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

             Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями, характерними для їх спілкування. Все це не минає безслідно, і в дітей з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень.

          Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник у їх сварках і з’ясуваннях, то, можливо, ніхто не здивується, коли у дитини з’являться невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту. Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. І якщо дитина не готова до цієї зміни, то школа для неї перетворюється на пекло і дитина поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу. 

  ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ ДЛЯ БАТЬКІВ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

  

  • Починайте “забувати” про те, що ваша дитина маленька. Давайте їй посильну роботу вдома, визначте коло її обов’язків. Зробіть це м’яко: “який ти в нас уже великий, ми навіть можемо довірити тобі помити посуд”.
    • Визначте загальні інтереси. Це можуть бути як пізнавальні інтереси (улюблені мультфільми, казки, ігри), так і життєві (обговорення сімейних проблем).
    • Залучайте дитину до економічних проблем родини. Поступово привчайте порівнювати ціни, орієнтуватися в сімейному бюджеті (наприклад, дайте гроші на хліб і на морозиво, коментуючи суму на той і на інший продукт).
    • Не лайте, а тим більше – не ображайте дитини в присутності сторонніх. Поважайте почуття й думки дитини. На скарги з боку навколишніх, навіть учителя або вихователя, відповідайте: “Спасибі, ми обов’язково поговоримо на цю тему”.
    • Навчіть дитину ділитися своїми проблемами. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, що виникли з однолітками і дорослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.
    • Постійно говоріть з дитиною. Розвиток мовлення – запорука гарного навчання. Були в театрі (цирку, кіно) – нехай розповість, що більше всього подобалося. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина почувала, що це вам цікаво.
    • Відповідайте на кожне запитання дитини. Тільки в цьому випадку її пізнавальний інтерес ніколи не вгасне.
    • Постарайтеся хоч іноді дивитися на світ очима вашої дитини. Бачити світ очима іншого – основа для взаєморозуміння.
    • Частіше хваліть вашу дитину. На скарги про те, що щось не виходить, відповідайте: “Вийде обов’язково, тільки потрібно ще раз спробувати”. Формуйте високий рівень домагань. І самі вірте, що ваша дитина може все, потрібно тільки допомогти. Хваліть словом, усмішкою, ласкою й ніжністю.
    • Не будуйте ваші взаємини з дитиною на заборонах. Погодьтеся, що вони не завжди розумні. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу.

  Повага до дитини зараз – фундамент шанобливого ставлення до вас тепер і в майбутньому.

  Проблема підготовки дітей до школи, мабуть, одна з найактуальніших на сьогоднішній день.

  В допомогу батькам відкриваються розвиваючі студії, в багатьох школах почали практикуватися дошкільні групи, в яку дітвору різносторонньо готують до вступу до нової смуги життя. І це правильно.

  Як відомо, адаптуватися на новому місці не легко. Деколи, навіть ми – дорослі, незатишно відчуваємо себе при зміні роботи. А уявіть, якого маленькому чоловічкові раптом опинитися далеко від мами, в незнайомій обстановці і серед чужих людей? А тому до такого моменту, як вступ до школи, потрібно підготуватися заздалегідь і ретельно Так, швидше пристосовується до нового ритму життя дітвора, що ходила в дитячий сад. Для них вже стало звичним вставати вранці в певний час, і жити в колективі. Домашнім малятам звикнути до школи набагато складніше.

  Тому, поважно не упустити час, і хоч би один – двічі в тиждень протягом літа, якщо раніше не вийшло, відвідувати з дитям розвиваючі заняття. Які заняття потрібні саме вам? Це легко перевірити. Більшість сучасних шкіл зараховують учнів по тестовій системі. Подібні тести здійснює педагогічна комісія, яка спілкується зі всіма дітьми шести і семирічного віку, незалежно від того, відвідували вони дошкільна освітня установа чи ні.

  За результатами відповідей дітей шестирічного віку комісія дає рекомендацію про доцільність надходження дитяти в школу або про педагогічну допомогу дітям, які цього потребують. Подібні тести, можна провести і в домашніх умовах. Тести на фізичну готовність: Як свідчить народна мудрість “В здоровому телі – здоровий дух”. І це дійсно так.     Навчання в школі зажадає від маляти колосальних фізичних витрат: рано вставати, проводити по п’ять-шість годинників за партою, уважно слухаючи вчителя. Додайте до цього задушливе повітря в приміщенні і відсутність денного сну, виконання домашніх завдань і відвідини секцій і кружків. Наприкінці дня, навіть активне дитя падатиме від втоми. А зараз давайте все це множитимемо на п’ять або шість, залежно від п’яти, або шестиденної освіти. Виходячи з цього, здоров’я вашого дитяти повинне по можливості наближатися до відмітки “відмінно”.

  Адже не випадково, ледве зачавши вчитися, багато дітвори зачинають скаржитися на частий головний біль або дуже багато і довго хворіють. А як важко деяким займатися на уроках фізкультури?Щоб перевірити фізичну підготовку вашого дошколенка проведіть наступні тести, звернувши увагу на час їх виконання:

  * біг 30 метрів – за 7 – 7,5 секунд

  * стрибок в довжину з місця – 100 див.

  * стрибок в довжину з розгону – 180 див.

  * метання м’яча – 2, 5 – 3 м.

  Відмінною підготовкою фізичної форми стануть заняття в басейні, настільним тенісом, і будь-які спортивні ігри на свіжому повітрі.

  Поступово привчайте ваше дитя робити вранці хоч невелику зарядку.

   А як він мислить? Мислення людини багатогранне. Але, проте, існують методики, що дозволяють визначити рівень розвитку, як окремих розумових операцій (класифікації, групи), так і характеристик словарного запасу, рівня розвитку мови.

  Спершу проведіть тест на попереднє враження про рівень розвитку маляти. Він розрахований на дітей шести – шести з половиною років. Неквапливо ставте дитяті питання і чекайте відповіді на них, наприклад:

  • Яка тварина більша, кінь або собака?
  • Вранці ми снідаємо, а опівдні…
  • Вдень ясно, а вночі…
  • Небо блакитне, а трава…
  • Черешні, груші, сливы, яблука – це що?

  І так далі в тому ж дусі. Кожну правильну відповідь позначайте знаком “+”, неправильний “-“.

             Ідеальний варіант, якщо плюсів опиниться не менше 80% від спільної кількості питань. Менше 20 % – низький рівень, 10% – дуже низький.       Наступний етап – порівняння. Для дитяти дуже важко знайти схожість два і більш за предмети. Учите його порівнювати предмети формою, по величині, за кольором, за базовим поняттям, по функціональному призначенню.

   З цією метою можна пограти в гру “Що спільного?” Попросіть сина або дочку пояснити, чим схожі:

  * ромашка і кульбаба;
  * ножиці і молоток;
  * троянда і гвоздика ;
  * яблуко і груша;
  * вуха і очі;
  * м’ячик і кавун;

  Ще мета цієї гри зрозуміти чи є у дитяти уміння знаходити підставу для угрупування. Або навчити цьому. Як грати?

  Хай дитя розгледить, запропоновані йому картинки і постарається знайти якомога більше груп.

  Наприклад:

  Туфлі, чоботи – взуття;

  торт, яблуко – їда;

  кішка, кінь – домашні тварини;

  Більшість інформації маленький учень отримує через зоровий або слуховий канал. Якщо у дитяти краще розвинена зорова пам’ять, значить, йому легко буде запам’ятати матеріал, який представлений у вигляді картинок і наочних посібників. Якщо краще розвинена пам’ять слухова, то, заучуючи учбовий матеріал, йому необхідно промовляти, читати вголос.

  Батьки краще за всіх знають свого дитяти, вони вивчають його з перших днів існування і можуть разом з ним знаходити найбільш сприятливі способи виховання.

  Постарайтеся на деякий час стати психологами для свого дитяти, і у вас обов’язково все вийде.

  

  Пам’ятка

  Багатьох батьків хвилює питання шкільного тестування майбутніх першокласників: що це таке і як до нього підготуватися? Вони дуже переймаються першою співбесідою своєї дитини. А раптом злякається і помилиться з відповіддю? Це хвилювання може передатися і дитині, а результатом стане непотрібна паніка. Згідно із законом першачки не повинні складати жодних вступних випробувань, але адміністрації шкіл успішно обходять цю заборону, проводячи начебто «співбесіду». 

      Міністерство освіти і науки надіслало департаментам (управлінням) освіти  і науки обласних, Київської міської державних адміністрацій, керівникам загальноосвітніх навчальних закладів інструктивно-методичний лист щодо роз’яснення порядку приймання дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів.  Лист МОН від 14.02.2015 № 1/9-71

      Отже, відтепер зарахування дітей до першого класу початкової школи загальноосвітніх навчальних закладів державної та комунальної форм власності (у тому числі ліцеїв, гімназій, колегіумів, коледжів, що мають у структурі школу І ступеня) здійснюється на безконкурсній основі. Проведення тестувань, вступних випробувань, співбесід, інших заходів, що мають на меті встановлення відповідності рівня підготовки дитини до школи, не допускається.

      На конкурсній основі (співбесіда) організовується прийом до першого  класу виключно у спеціалізованих школах (школах-інтернатах). Проте, зазначимо, документом забороняється перевірка знань із математики, вмінь з читання і письма   та іноземної мови. Співбесіда має лише допомогти визначити достатність рівня загального розвитку дитини, її функціональної готовності до систематичного навчання та здатності до вивчення дисциплін відповідно до спеціалізації закладу.

  Результати співбесіди оголошуються не пізніше 5 днів після її проведення. Дітей зараховують до навчального закладу за наказом директора до  початку навчального року.

  Прийом дітей до першого класу загальноосвітніх навчальних закладів, що працюють за науково-педагогічними проектами, так само відбувається на безконкурсній основі.

  Батькам першокласників також треба пам’ятати, що дітям, які вступають до школи І – ІІІ ступенів, що обслуговує мікрорайон, де проживає дитина, не може бути відмовлено у зарахуванні.

  Питання про відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується лікарсько-консультативною комісією, – зазначено в листі МОН від 14.02.2015 № 1/9-71 до керівників загальноосвітніх навчальних закладів. 

  Проводимо експрес-­діагностику готовності до школи

   Експрес-діагностика складається з двох частин.

   До проведення експрес-діагностики створіть оптимально затишні умови.

   Під час першої частини дорослий (педагог, психолог чи батьки) задає дитині запитання, веде з нею бесіду.

  Орієнтовний перелік запитань для бесіди з дитиною

  • Назви своє прізвище, ім’я, по батькові.
  • Назви прізвище, ім’я, по батькові мами й тата .
  • Ти дівчинка чи хлопчик?
  • Ким ти будеш, коли виростеш — жінкою чи чоловіком?
  • У тебе є братик чи сестричка? Хто старший?
  • Зараз ранок чи вечір (день чи ранок)?
  • Ким працюють твої тато, мама?
  • Ти любиш малювати?
  • Якого кольору цей олівець? А сукня?
  • Покажи пальчиком на своє праве око, ліве вухо.
  • Яких тварин ти знаєш?
  • Яких ти знаєш птахів?
  • Хто більший: корова чи коза? Птах чи бджола?
  • У кого більше лап: у собаки чи у півня?
  • Ти хочеш навчатися у школі?

  Діти віком 6–7 років зберігають оптимальний рівень розумової працездатності протягом доволі короткого часу. Тому тривалість має становити: співбесіди — не більше 30 хв., тестування — 15-20 хв.

  Якщо переважають високі психологічні показники, а низьких зовсім немає, то готовність дитини до школи — достатня.

  За переваги низьких показників висновок сам собою — недостатній рівень психологічної готовності дитини до навчання у школі.

   Кілька порад до проведення співбесіди з дитиною

  Забезпечуйте позитивну психологічну атмосферу.

  Спостерігайте за дитиною фіксуйте специфіку поведінки дитини під час виконання завданью.

   Не сваріть за неправильні відповіді, не коментуйте їх, дайте змогу дитині поміркувати.

  Якщо бесіда не складається –  дитина нервується, збуджена, неуважна – слушно перенести тестування, підібравши більш комфортніший час та стан дитини.

  Наприкінці проведіть підсумкову бесіду після того як дитина закінчить виконання всіх завдань.

  Після таких тестувань буде більш конкретніше зрозуміло, в якому напрямку вести поглиблену підготовку дитини до вступу до школи.

  Поради для батьків, котрі страждають завищеними вимогами та нестерпним прагненням наблизити свою дитину до ідеалу.

  Приступаючи до самолікування, спробуйтевідповісти на слідуючі запитання:

  1. Чого конкретно Ви вимагаєте від своєї дитини?
  2. Чому Ви домагаєтесь цієї цілі? Що у ваших вимогах продиктовано доброю турботою про дитину, а що хвилинним настроєм, пихою, нерозумною звичкою, прислухатись до того, що скажуть сусіди, знайомі?
  3. Чи пред’являєте Ви ті ж самі вимоги до себе та своїх близьких? Можливо краще лишатися на стороні дитини і не вимагати від неї того, що для Вас не цінно?
  4. Чи хоче Ваша дитина того ж, чого хочете Ви? Зазвичай це самий слабкий пункт виховних програм. Всі ми намагаємося бути ковалями дитячого щастя. Але ж неможна виховувати дитину кувалдою і виковувати їй ланцюги із власних планів і принципів.
  5. Чи може Ваша дитина досягти наміченої мети? Що їй заважає? Можливо саме неправильне визначення мети? Ще і ще раз замисліться і Ви ясно зрозумієте, чому їй важко? Як Ви збираєтесь їй допомогти?

  А тепер перевірте, чи вірно ви вирішили цю задачу самопізнання. Якщо Ваша відповідь сформульована виключно на термінах «вона ж не…(може, хоче, знає, уміє)» , перевірте себе ще раз, можливо Ви не були достатньо відверті. В підручнику життя немає правильних відповідей. Але є накопичений список можливих відповідей. Одну з них сформулював шекспірівський принц Гамлет, звертаючись до нещасної обманюючої себе матері: «Не тіштесь думкою, ніби всі нещастя не в Вашій поведінці, а в мені!»

           Ви відшукали сучок в оці дитини і не бачите колодиу власному оці? Чи не правда, що таке рішення нагадує поведінку малюка, який шльопав стіл, об який він боляче вдарився?!

   

   

       

           

           

  

    

       

  

     

      

  

    

    

  Батькам про права дитини

  Всі люди на Землі мають рівні права та свободи – ці права закріплені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 році. Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські права! Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, що проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року.
  Кожна дитина має право:
  – на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку;
  – на захист здоров’я та медично-санітарне обслуговування;
  – на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з боку батьків, або тих, хто забезпечує за ним догляд;
  – на захист від жорстоких, нелюдських або принижуючих достоїнство людини видів поводження чи покарання;
  – на захист від будь-якого покарання;
  – на захист від сексуальних домагань;
  – на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;
  – на вільне віросповідання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;
  – на свободу думки, совісті, віросповідання;
  – на особисте життя, на недоторканість житла, таємницю кореспонденції
  
  Правила дитини порушуються
  – коли не забезпечена її безпека для життя та здоров’я;
  – коли її потреби ігноруються;
  – коли по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження;
  – коли порушується недоторканість дитини;
  – коли дитину ізолюють;
  – коли дитину залякують;
  – коли вона не має права голосу при прийнятті важливого для сім’ї рішення;
  – коли вона вільно не може висловлювати свої думки і почуття;
  – коли її особисті речі не є недоторканими;
  – коли її використовують в конфліктних ситуаціях з родичами;
  – коли дитина стає свідком приниження достоїнства інших людей.
  ДІТИ В СУСПІЛЬСТВІ НАЙБІЛЬШ УРАЗЛИВІ. ДІТИ, ПРАВА ЯКИХ ПОРУШУЮТЬ, ЧАСТО СТАЮТЬ СОЦІАЛЬНО І ПСИХОЛОГІЧНО ДЕЗАДАПТОВАНИМИ.
  

  Як реагує дитина на порушення прав.
  – Їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона губить, блазнює, б’ється, замикається в собі і т.д.). Її турбує особиста безпека і любов до неї. Вона часто буває в поганому настрої, може втекти з дому. Може приймати наркотики або алкоголь. Може робити спроби суїциду (замах на своє життя).
  Що батьки можуть зробити для своєї дитини?
  – Пам’ятати, що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.
  – Забезпечити її фізичну безпеку.
  – Навчити її казати “Ні”, навчити захищатися, вміти поводити себе безпечно.
  – Негайно припинити фізичну і словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.
  – Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями і власними думками.
  – Пам’ятати про її вік та проте, що вона має особистості особливості.
  – Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.
  – Залучати дитину до створення сімейних правил.
  ПАМ’ЯТАЙТЕ!
  Дитина буде поважати права інших людей, якщо її права будуть поважатися.

  16 листопада — Міжнародний день толерантності (терпимості).

      Міжнародний день толерантності (терпимості) був оголошений ЮНЕСКО в листопаді 1995 року з нагоди 50-річного ювілею цієї організації і відзначається щорічно 16 листопада.

      У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри.

      Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

      В 1996 році Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-членам щорічно 16 листопада відзначати Міжнародний день терпимості, приурочивши до нього відповідні заходи, орієнтовані як на навчальні заклади, так і на широку громадськість.

  

  Декларація принципів терпимості звертається до держав, які мають гарантувати створення справедливого законодавства, дотримання правопорядку, судово-процесуальних та адміністративних норм.

      У статті 2 Декларації говориться, що для того, щоб зробити суспільство більш терпимим, держави мають ратифікувати існуючі міжнародні конвенції з прав людини.

      Обовязково розробити нове законодавство з метою забезпечення в суспільстві принципу рівних прав та можливостей для всіх груп та окремих людей.

      Ратифікація документів та створення законодавства це тільки  перший крок для формування реальної толерантності в суспільстві.

      Навіть, ратифікувавши основні міжнародні документи із захисту прав людини, наша держава та суспільство ще далекі до того, щоб стверджувати, що толерантність – це ознака нашого життя.

      Навчання починається з дітей, яких варто вчити бути не просто «такими як всі», а поважати інших, вміти висловлювати свою точку зору та відстоювати власну позицію.

      Тож ЮНЕСКО пропонує відзначати День толерантності у школах і вищих навчальних закладах усіх країн-членів Організації Об’єднаних Націй.

      Кожен з нас повинен прагнути підтримувати принципи терпимості, плюралізму, взаємної поваги та мирного співіснування.

       Як що в двох словах то, терпимість допомагає вижити людству як виду. Чим кращі взаємовідносини будуть між людьми, тим більше шансів вирішити різні проблеми: екологичні, технологічні та інші.

       Поділись з друзями, їм варто про це знати.

  20 листопада

  Всесвітній день дитини

  

   

  Людство зобов’язане дати дитині найкраще – Декларація ООН про права дитини. У всьому світі, в середньому жінка народжує приблизно 6,89 дітей. Найвищий рівень народжуваності в Нігерії, де жінки народжують в середньому 7,58 дітей. Найнижчий в Сінгапурі – 0,8 дитини на одну жінку.

  Яка б не була розумна і талановита дитина, вона все ж потребує дорослу опіку й увагу, турботу, любов, захист і постійну підтримку. Ми люди і зовсім нелюдяно відмовляти нашим дітям у всьому цьому, особливо враховуючи ті реалії, які вперто супроводжують нас у нашому непростому світі.

  Свято – Всесвітній день дитини виникло в середині минулого століття, а саме в 1954-му році, коли Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй затвердила свою резолюцію № 836 (IX), рекомендувавши всім країнам відзначати цей день, починаючи з 1956-го року. За даними проекту DilovaMova.com, спочатку дата святкування Дня дитини рекомендувалася виключно на розсуд кожної держави, яка визнає для себе доцільним відзначати цей день. Так, у колишньому СРСР, а зараз і в багатьох суверенних державах, виник Міжнародний день захисту дітей, який відзначається 1-го червня. Пізніше, 20-го листопада 1959-го року прийняли «Декларацію прав дитини». Потім, в 1989-му році, також 20-го листопада всесвітнім співтовариством була прийнята «Конвенція прав дитини» та питання з єдиної для всіх датою святкування цього дня було вирішено само собою. Тепер в офіційних документах всесвітньої організації об’єднаних націй фігурує саме ця дата.

  Метою святкування Всесвітнього дня дитини є привернення уваги широкої громадськості, організацій та урядових установ до питань, спрямованим на практичну реалізацію заходів щодо забезпечення благополуччя дітей в усьому світі. Відзначається щорічно відповідно до рішення Генеральної Асамблеї ООН A/RES/836 (ІХ). Актуальність проблем дитинства залишається високою, на жаль і до цього дня. Численні заходи та дії, навіть на законодавчому рівні, не в змозі повністю вирішити весь комплекс цих проблем, так як вони лежать швидше в моральній площині людського світогляду. Однак завдяки постійним загальним зусилям і заходам, що вживаються, йде успішне сприяння підвищенню активності у вирішенні безлічі з існуючих і виникаючих проблем нашого підростаючого покоління.

  Дуже характерно, що саме у 20-го листопада відзначають своє професійне свято «День педіатра» і дитячі лікарі, які поклали на себе вирішення проблем здоров’я наших дітей.

  У Всесвітній день дитини ми приєднуємося до цієї славної ініціативи і вітаємо всіх наших дітей! Вітаємо всіх, хто своєю працею і своєю наполегливістю зміцнює благополуччя підростаючого покоління, сприяє розвитку здорових стосунків і взаєморозуміння в цьому юному середовищі! Зі святом Вас, і нехай цей день залишить у Вас тільки приємні спогади!

  ЩО ТАКЕ НАСИЛЬСТВО ТА НЕДБАЛЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ?

   

    

  

     

    

  

   

   

   

  

   

   

    

    

   

   

   

   

    

   

    

    

    

    

    

    

     

    

    

    

  

• Семінар-практикум

 

23 листопада о 14-00 на базі Центру професійного розвитку Степанківської ЗЗСО відбувся он-лайн семінар-практикум практичних психологів «Формування сприятливого психологічного клімату в педагогічному колективі». Практичні психологи закладів освіти Черкаського району обговорювали умови підтримки сприятливого психологічного клімату серед педагогів, практикували здоров’язбережувальні технології. Також обговорювали причини професійного вигорання та практики самовідновлення психофізичного стану.

   Практичний психолог Ткаченко Л.М. підготувала презентацію «Професійне вигорання педагога»

   

 

   

10 жовтня – День психічного здоров’я

Всесвітній день психічного здоров’я відзначається з 1992 року, з ініціативи Всесвітньої федерації психічного здоров’я (World Federation for Mental Health). За даними ВООЗ, близько 450 мільйонів жителів планети страждають психічними захворюваннями, перелік яких зростає з кожним роком. За статистикою  в західних країнах кожна сьома людина є або параноїком / шизофреніком, або схильна до депресій і алкоголізму.

Метою Всесвітнього дня психічного здоров’я є скорочення поширеності депресивних розладів, шизофренії, хвороби Альцгеймера, наркотичної залежності, епілепсії, розумової відсталості, кількості вживання психотропних речовин і самогубств, питання і проблеми допомоги людям, що страждають на психічні розлади, поширення інформації про ефективні методи для профілактики, медичного лікування і запобігання щодо психічних відхилень, соціальної адаптації.

Зростанню захворюваності сприяють інформаційні перевантаження, політичні й економічні катаклізми в країні, а провісниками захворювань є стреси. Сучасне життя само по собі сприяє стресам: зміни в житті політичному, економічному, негаразди на роботі, та й просто поїздка в громадському транспорті призводять до того, що людина зі своїми стресами починає миритися, а так і до депресії недалеко. Стреси стали складовою частиною життя сучасної людини. Люди борються з ними, не замислюючись про те, що потрібно не боротися, а не допускати їх.

Всесвітній день психічного здоров’я  припадає на період воэнного стану нашоъ краъни, який різко змінив наше повсякденне життя. Психічне здоров’я має велику цінність, оскільки воно співвідноситься з самою суттю того, що робить нас людьми: тим, як ми взаємодіємо, спілкуємося, вчимося, працюємо і переживаємо страждання і щастя. Гарне психічне здоров’я допомагає людям виявляти нормальну поведінку, яка дозволяє забезпечити безпеку і здоров’я їх самих і навколишніх під час війни. Заходи щодо забезпечення доброго психічного здоров’я мають величезне значення для громадян нашої країни у боротьбі з ворогом і подальшого відновлення.

                                

Для того щоб звести до мінімуму наслідки стресів важливо дотримуватися загальних рекомендацій щодо запобігання нервового перенавантаження: спорт і правильнее харчування. Збалансований раціон і помірне фізичне навантаження – запорука міцних судин, нервової системи і сильного імунітету;

• глибокий сон не менше 7-8 годин. Сон сприяє швидкому відновленню організму, а відповідно, більшої стійкості до стресових ситуацій;
• хобі, заняття за інтересом. Неодноразово доведено, що заняття улюбленою справою змушує організм виділяти «гормон радості»;
• спілкування з цікавими і позитивними людьми. Позитивно налаштована людина заряджає оточуючих енергією, живлячи і себе, іінших;
• уміння і можливість виговоритися. Шкідливо приховувати негативні емоції і замикатися в собі. Накопичені з року в рік образи, недомовленість, нерозуміння і стресс можуть вилитися в серйозні психічні розлади, наслідки яких можуть стати незворотними і фатальними.

  

  

  

ВІКОВІ                                              

ОСОБЛИВОСТІ

 

ОЧИМА

ДІТЕЙ

 

  

       

  

  

  

  

  

 

Прості способи розповісти дитині про емоції

Як стверджують учені, у мові ескімосів та інших північних народів є як мінімум 50 слів на позначення різних відтінків снігу. Діти-ескімоси чують ці слова в мові дорослих і поступово починають бачити зв’язок між словами та явищами навколишнього світу. Подібним чином, коли батьки говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати їх у собі та в інших людях. Розуміння та прийняття своїх емоцій – перший крок до того, щоб навчитися управляти ними.
Людина може відчувати велику кількість емоцій. Психологи зображають усю їх різноманітність у вигляді так званого «колеса емоцій». Відповідно до цієї схеми, усі почуття людини зводяться до чотирьох основних:
Щастя, з яким пов’язані любов, радість, умиротворення. Це наш природний стан, коли ми займаємося чимось.
Страх – наша реакція на різні загрози. З ним пов’язані почуття жаху й занепокоєння (страх перед примарною загрозою), безсилля й безпорадності. У тварин почуття страху може переходити в злість – це свого роду захисна реакція.
Смуток є реакцією на втрату й розчарування. З ним пов’язані почуття горя, пригніченості й самотності. Багато людей захищаються від почуття смутку, висловлюючи при цьому злість.
Злість – реакція на зовнішню або внутрішню загрозу. З нею пов’язані роздратування, фрустрація й лють. Коли людина не помічає почуття злості, вона може спрямовуватися всередину, переходячи в депресію або нечутливість.
Як навчити дитину розуміти свої емоції? Просто спостерігайте за її почуттями й почуттями інших людей, пояснюйте їх дитині без осуду. Так дитина навчиться розпізнавати свої емоції та емоції тих, хто її оточує.
Протягом дня шукайте можливості приватної розмови з дитиною про емоції, визнайте її почуття:
«Ти виглядаєш засмученою»;
«Ти не можеш усидіти на місці! Напевно, ти схвильована!»;
«Я розумію: ти почуваєшся безпечніше, коли знаєш, що буде відбуватися. Я теж»;
«Я чую тебе! Тобі не подобається шпинат, і ти не хочеш його їсти».
Коли ви говорите з дитиною про емоції, постарайтеся утриматися від зауважень. Замість цього ставте запитання, щоб шляхом роздумів навчити її розуміти свої емоції. Наприклад, ви можете ставити такі запитання:

«Якщо ти розлютився на свого друга, що ти можеш зробити?»
«Якщо ти гніваєшся на мене, що ти можеш зробити?»
«Якщо ти розлютився через те, що твоя іграшка зламалася, що ти можеш зробити?»
«Коли ти приймаєш більш правильні рішення: коли гніваєшся чи коли спокійний?»
«Що допомагає тобі заспокоїтися, коли ти розгніваний?»
Коли ви з дитиною бачите, як плаче інша дитина, поставте їй запитання:
«Цей хлопчик виглядає нещасним. Як ти думаєш, чому він засмучений?»
«Як ти думаєш, що він хоче?»
«Як ти думаєш, ми можемо йому чимось допомогти?»Такі питання вчать дитину співчуття. Наприклад, коли батьки вголос при дитині розмірковують про те, що відчуває чи що хоче її молодший брат, дитина розвиває співчуття до брата, і взаємини між ними стають ближчими. Коли батьк

и читають маленькій дитині книги й розмовляють з нею про те, що відчувають інші діти, вона стає більш дружелюбною й менш агресивною у ставленні до своїх однолітків.

Коли батьки визнають, що емоції – це важлива частина повноцінного життя, і по

зитивно говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати й висловлювати їх. Це стає першим кроком на шляху до того, щоб навчитися керувати своїми почуттями.

Гіперопіка

 Гіперопіка – це коли батьки приділяють занадто багато уваги своїм дітям. Дехто вважає такий підхід правильним способом ростити дитину, тоді як інші ставлять усю нашу систему виховання під питання.

Як можна не звертати увагу на те, у яких умовах зростає ваша малеча та що на неї впливає? Де проходить межа? Кожній дитині потрібна увага та постійне піклування з боку її батьків. Утім іноді добре знати, де правильний баланс.

Правда в тому, що варто дотримуватися тонкої межі, щоб скеровувати своїх дітей і допомагати їм в особистому розвитку й при цьому не потрапити в пастку емоційно токсичних стосунків.
Тому що батьківство – це не те саме, що контроль, а освіта – не постійне стримування, а, тим паче, не підрізання дитячих крил. Адже скоро вони повинні стати дорослими, здатними приймати власні рішення та нести відповідальність за свої життя.
Утім термін “гіперопіка” охоплює значно більше понять.
Гіперопіка та надмірний захист
Найдивнішою особливістю цього типу поведінки та підходу до виховання є те, що батьки беруть участь у кожному аспекті життя своїх дітей: спортивних заняттях, навчанні, хобі, друзях…
Гіпербатьки вважають, що вони найкращі в світі та виховують своїх дітей правильніше за інших. Однак справжній емоційний та особистий баланс їхніх дітей може бути дуже далеким від того, що таке щастя для самої малечі.
Наслідки гіперопіки: розчарування
У батьків може бути чітке уявлення про те, якою повинна бути ідеальна дитина, і вони вважають себе запорукою або відправною точкою для цього.
Але час минає й мати чи батько починають усвідомлювати, що діти не завжди відповідають їхнім ідеалам, і це призводить до відчуття розчарування.
Коли дитина бачить розчарування в очах своїх батьків, вона почується невдахою або гіршою за інших.
Наслідки гіперопіки: тривога та стрес
Також варто взяти до уваги, що гіперопіка завжди супроводжується “виховною гіперактивністю“. Досить часто батьки віддають своїх дітей на різні додаткові гуртки, навіть якщо вони зовсім не подобаються малечі.
Поступово це починає заганяти їх у стрес, а рівень тривоги стає схожим до того, що переживають дорослі.
Батьки, які занадто опікуються своїми дітьми, дуже важко переносять їхні помилки. Вони роблять усе можливе, щоб виховати відповідальних людей, які мають імунітет до помилок і невдач. А це неможливо.
Наслідки гіперопіки: нездатність до поразки
У житті кожної дитини повинні бути миті, коли вона зазнає поразки. Так малеча зможе навчитися з власних помилок.
Діти, які виросли під гіперопікою, самі стають собі суддями. Ви поставили планку настільки високо, що коли вони усвідомлюють її нереальність, то занурюються в депресію та починають руйнувати себе.
Виховання дитини відповідно до правильних установок сприяє її відповідальності
Згідно з результатами дослідження, проведеного в Королівському університеті в м. Онтаріо (Канада), одним із найсерйозніших наслідків гіперопіки, є те, що діти у віці від 7 до 12 років майже не знають, що таке гратися на вулиці та спілкуватися зі своїми друзями. Вони нещасливі
Ви розумієте, що виховувати дитину – це, перш за все, захищати її. Однак захист повинен базуватися на перелічених далі принципах.

Захищайте їх так, щоб вони почувалися в безпеці, а не “підлеглими”
Батьківство відповідно до правильних установок означає визнавати свою дитину та сприяти розвитку її позитивного самосприйняття.
Якщо батьки ставляться до дитини як до особистості та захищають її, вона матиме кращу самооцінку, не буде боятися вирости, стати зрілою та відповідальною.
 Захищайте їх, даючи поради, але дозволяйте робити власні помилки
 Захищайте своїх дітей, щоб вони не страждали від розчарувань, і не давайте їм зійти з правильного шляху, але завжди заохочуйте особистий вибір і дозволяйте робити власні помилки, щоб вони могли з них навчитися.
 Захищайте їх так, щоб вони знали, що ви завжди поруч.Ваша роль та сила зв’язку з дитиною неоціненні, особливо в перші роки. Але як тільки їй виповниться сім або вісім, прийшов час зробити величезний крок у напрямку зрілого життя.
Саме тоді вони починають відстоювати власні права та формувати розуміння справедливості та моралі. На цій хаотичній стадії перед початком підліткового віку діти можуть почати приймати рішення, які вас дивуватимуть.
Завжди слухайте їх та вчіть кожного дня, що для того, щоб бути вільними, вони повинні бути відповідальними. Адже привілеї завжди передбачають і певні обов’язки.
Потрібно сприяти типу навчання, який базується на досвіді, а не на гіперопіці. Гіперопіка позбавляє дітей права голосу і ставить перед ними ідеальні цілі, які неможливо досягнути. Ніколи не забувайте про це

 

Пам’ятка для батьків

 

 Війна.

Стадія «шоку» поступово проходить.

Ми всі уже знаємо, що робити у випадку оголошення повітряної тривоги. У кожного з нас зібрана базова валізка/наплічник/сумка, яку ми беремо із собою переміщаючись в укриття.

Хтось перевіз дітей в максимально безпечне місце… Хтось створює таке місце вдома…Турбота про емоційний та моральний стан дітей — одне із основних завдань батьків.

1. Мінімізуйте перегляд новин з дитиною.

В ідеалі, уникайте їх перегляду при дитині. Задля власного спокою можна поставити дедлайн на їх перегляд, уникаючи постійного моніторингу соцмереж.

2. Говоріть з дитиною. Багато. Постійно.

Це прекрасний інструмент, який можна взяти із собою в укриття. Намагайтеся бути максимально чесними та озвучуйте лише правдиві факти або те, в чому дійсно впевнені і у що вірите самі.

3. Діти потребують тактильності.

Іншими словами, намагайтеся обіймати їх якомога частіше.

Для молодших дітей гарно спрацюють пальчикові ігри.

Можна спробувати створити максимальне відчуття безпеки: обійміть дитину; ритмічними, проте не динамічними погойдуваннями рухайтеся вправо-вліво або вперед-назад; можна паралельно з цим погладжувати дитину або намугикувати якусь мелодію.

І не важливо скільки Вашій дитині років: 4 чи 12…

4. Не соромтеся говорити зі своєю дитиною про власні почуття та емоції.

Ви живі! У Вас є емоції! Ви вчите дитину тому, що проявляти їх – це нормально.

5. Прислухайтеся до дітей. Найчастіше, вони транслюють те, що переживають і відчувають мимовільно. Інколи, самі не розуміючи, що з ними відбувається.

Дуже гарно спрацює повторення за дитиною її ж тверджень. Наприклад: «Ти злишся на … Так?», «Ти боїшся, що …» і т.д.

6. Спостерігайте за грою дитини.

Саме в грі дитина проживає те, що свідомо прожити не в змозі. Гра може допомогти зрозуміти те, що дитина не зможе проговорити.

7. Не втомлюйтеся повторювати дитині, що Ви поруч, що Ви її захищаєте, турбуєтеся про неї, що вона не самотня.

Намагайтеся бути в зоні постійного доступу: фізично, по телефону, по відеозв’язку (у випадках, коли доводиться бути окремо).

8. Дозвольте дитині брати із собою важливу річ або іграшку. Це створить додаткове відчуття безпеки. Якщо десь забувши лишатиме – нагадайте про неї. Якщо загубить – дозвольте посумувати, а, за потреби, запропонуйте обрати іншу для турботи.
9. Не ігноруйте можливості створити символічні ритуали перед сном. Це може бути, наприклад, розмова на нейтральні або спільні теми або обійми із старшими дітьми. З молодшими дітьми може бути читання або складання казок, обійми та погладжування.
10. Дозволяйте дітям знімати напругу в конструктивний спосіб.

Це можуть бути найрізноманітніші ігри та техніки:

– можна рвати або зминати папір;

– гра в «паперові» сніжки;

– можна «боксувати» м’яку подушку;

– запропонуйте крик без крику: просимо дитину спробувати закричати, але без голосу (гучності);

– «стаканчик крику» або «мішечок крику»: можна кричати, але лише направивши цей крик в мішечок або стаканчик;

– ігри з водою (воду можна переливати із ємності в ємність) та піском.

Пам‘ятайте: спершу киснева маска собі, потім – тим, хто поруч!

• Все буде Україна!

Поради під час кризових станів

У ситуації кризового фону вважають критичними дні – 5, 12, 21.

П‘ятий день є переломним для психіки людини.

Після 21 дня ми виходимо на новий рівень стресових навичок.

Після 96 годин починає накопичуватися втома нервової системи і зон мозку, які відповідають за стреси. Тому інколи ви можете відчувати дереалізацію, затьмарення, загальмованість мислення. Це нормально! Це реакція організму на стрес!

Навчіться слухати своє тіло. Не робіть дїї через силу!

Їжа: бульйони, п’юрешки, варення з водою, узвари. Пити небагато, але часто,  ковтками. Пересохло в горлі – жуйте жувальні гумки та розсмоктувальні таблетки за типом Лісобакт.

Слідкуйте за диханням! Розслабляйте діафрагму методом дихання «у живіт».

Перевіряйте себе на дереалізацію: що я бачу навколо? Бажані повороти головою зверху вниз, зліва направо.

Учіться перезагружати психіку гумором.

Вам потрібен комфорт: одяг, взуття, чистота білизни, зубів, тіла.

Організм зараз виконує важливе завдання – ВИЖИТИ. Наша нервова система працює з величезним навантаженням, тому її необхідно тримати на контролі, допомагати та підтримувати.

СТРАХ – це нормально і правильно. Це реакція організму, спрямована на самозбереження, самоорганізацію та захист!!!

АГРЕСІЯ – теж нормально, але потрібно знайти їй вихід: робота руками, дрібна моторика: в‘язання, перебирання круп, гра з дітьми, догляд за тваринами.

Контролюйте прийом призначених лікарем ліків – записуйте!

Не гнівайтесь на інших.

Умійте знайти себе в цей складний час. Частіше говоріть слова подяки, обіймайтесь. Почуття приналежності до спільноти – дуже важливе!

За матеріалами Тетяни Ярошенко.

  

  

  

 

  

  

  

  

  

  

 

  

  

  

Чи готова моя дитина до школи?

«Чи готова моя дитина до школи?», «Якщо моя дитина вже в 5 років вміє і читати, і рахувати, чи можна її віддавати в школу?» Саме з цим запитом найчастіше звертаються батьки на прийом до психолога.

У кожного з батьків своя думка про те, що ж таке «шкільна готовність». Але багато хто вважає, що готовність до школи – це лише вміння читати, писати і рахувати.

Розвію міф! Уміння читати і рахувати – це не показник готовності малюка до шкільного навчання.

Є ТРИ показника готовності до школи:

• фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр);
• інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк);
• психологічна готовність (обговорити цей критерій Ви можете з дитячим психологом дошкільного закладу або дитячої поліклініки).

Отже, давайте по порядку.

Чи готова Ваша дитина ПСИХОЛОГІЧНО? Складовими психологічного розвитку є соціальна готовність (дитина повинна вміти спілкуватися і з дорослими, і з дітьми, вона повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано»; вона повинна вміти уважно слухати і оцінювати свою роботу). Також сюди відноситься здатність до самостійності (вміння зав’язати шнурки, переодягнутися, не забувати свої речі). Звичайно, це дуже непрості завдання для 6-7-річного малюка, а тому ми, дорослі, повинні допомогти їй в цьому. Здорово, коли дитина відвідувала дитячий сад, вона там привчався до самостійності. Але якщо з якихось причин дитина була ізольована від спілкування, норм і правил поведінки в колективі, то велика відповідальність, звичайно ж, покладається на батьків.

Ще одним з критеріїв психологічної готовності є готовність емоційно-вольової сфери. Дитина повинна вміти робити не те, що вона хоче, а те, що від неї вимагають, тобто вона повинна вміти підкорятися загальним правилам. Малюк повинен вміти контролювати свою поведінку, керувати своїми емоціями, у нього повинна бути посидючість (тобто дитина повинна вміти протягом певного часу уважно слухати завдання, не відволікаючись ні на що стороннє). Розвивати емоційно-вольову сферу не просто, але можливо.

Дам кілька порад, щоб допомогти дитині регулювати свою поведінку. Найважливіше: забезпечити добробут в родині (дитина не повинна чути ніяких сварок і скандалів між дорослими, все це формує неврози). Намагайтеся забезпечити чіткий розпорядок дня. Для формування емоційно-вольової сфери ВАЖЛИВІ правильні методи виховання. Придушення, загрози, фізичні покарання так само погано, як і зайва опіка. Все це затримує психічний розвиток дитини. ВАЖЛИВО! Якщо Ви відзначаєте у дитини труднощі у даній сфері, слід якомога швидше звернутися до дитячого психолога.

Мотиваційна готовність. Запитайте у дитини, чи хоче вона йти до школи і чому? Добре, якщо це обґрунтоване бажання вчитися. А ось відповіді діток, які були на консультаціях у психолога: «Хочу в школу, щоб вміти швидко рахувати гроші в магазині», «Хочу в школу, тому що там весело», «Хочу в школу, тому, що мені мама купить портфель красивий» і т . д.

Дуже часто, спілкуючись з батьками, на першому місці у них завжди відносини «БАТЬКО-УЧИТЕЛЬ», тобто кожна мама хоче, щоб її похвалили і де-небудь в батьківському чаті обов’язково про неї згадали, як про «супер-маму», а тим часом у мами псуються стосунки «батько-дитина», тому що постійне бажання бути кращою породжує скандали і сварки у відносинах із власною дитиною. А тут дуже важливо НЕ добре виглядати в очах вчителя, а БУТИ на стороні дитини, помічати будь-які її успіхи.

Окремо хочеться зупинитися на дозвіллі малюка. Чомусь відповідальні батьки хочуть, щоб їхній малюк був задіяний повсюди, щоб він вмів все, хотів все, щоб все йому було цікаво і т.д. Однак, не завжди у дитини є на це ресурси. Як це розпізнати? Навіщо дитині вільний час і чи потрібно йому просто «побайдикувати»?

Зверніть увагу, як вранці прокидається і збирається Ваш малюк. І порівняйте з тим, як це робите Ви. Чи все робите швидко? А що робить Ваша дитина після слів: «Вставай, мій хороший»? І ось тут ВАЖЛИВО давати їй цей час, щоб вона діяла в своєму темпі (вже краще розбудіть її на 5-10 хвилин раніше). І ось кожен раз, коли вирішите віддати дитину на якісь додаткові заняття, згадайте її ранок. Якщо дитина повільна, не потрібно віддавати переваги заняттям, які вимагають швидкої реакції дитини. Вона не зможе встигати за «цим» темпом і інтерес швидко пропаде. Те ж саме, якщо дитина все робить швидко, то не потрібно віддавати її на бісероплетіння, де точність і старанність стоїть на першому місці.

Дуже важливо формувати адекватну самооцінку дитини: хваліть, коли виходить, АЛЕ не намагайтеся все вирішити або зробити все за неї.

Помилки батьків: «Якщо будеш погано вчитися, то станеш …. незрозуміло ким ». Для дитини це НІ ПРО ЩО. Повірте! Краще робіть акцент на хорошому. Впораєшся – підемо в парк на вихідних. Вчіться разом долати труднощі. На власному прикладі показуйте, що якщо щось не виходить, то потрібно пробувати ще і ще. Саме ЦЕ навчить Вашого малюка позитивно ставитися до помилок.

І, звичайно ж, не забувайте про розумний контроль (коли займатися, які уроки зробити першими – тут потрібна підказка, а найкраще – це заздалегідь складений режим).

Шановні БАТЬКИ, Ваш позитивний настрій дасть дитині можливість без труднощів пройти цей новий і складний етап в її житті. Не забувайте повторювати: «Ми тебе любимо!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!», «Відпочинь і спробуй ще раз!» Саме це формує адекватну самооцінку у вашого малюка.

ПІДІБ’ЄМО ПІДСУМОК: якщо Вам здається, що у Вашої дитини є труднощі, то важливо вчасно звернути увагу і проконсультуватися у фахівців: невролога, психолога, логопеда-дефектолога, педіатра.